Поділись з друзями в соцмережах
Традиційний, перехідний та сучасний методи обробки їсінської глини
Вступ
Їсінська глина, вона ж Цзиша, також глина п’яти кольорів відома ще з династії Сун (960 – 1279 роки). Навряд в той час робили чайники, оскільки метод пиття чаю нагадував сучасний матча, коли чайник і не потрібен. Але в трактатах можна зустріти згадки про чайні піали або глиняний посуд. Можна припустити, що їсінську використовували задовго до сунських згадок, все ж глина завжди супроводжувала людину в якості матеріалу.
Сунський письменник Су Ши 苏轼 (1037 – 1101 роки) писав:
«Хіба перлини й нефрит чогось варті?
Чи зрівняються вони з грудочкою глини з берегів Янсяня?»
І дійсно, чи є навіть зараз глина настільки ж відома і цінна як їсінська глина? Питання риторичне.
Ця глина ідеально підходить для заварювання чаю, а кожний різновид глини має свої унікальні властивості. Тим не менш у цієї медалі також є зворотна сторона, оскільки з 90-х років минулого століття властивості глини відійшли на другий план. Вибух інтернет-торгівлі та високий попит на чайники з їсінської глини змусив виробників підлаштуватися під ринок.
Якість обробки глини замінили притертістю кришки, пористість заховалася за купою штампів, а природна вишуканість кольору цікавить менше, ніж яскравий фарбований чайник.
В цій статті ми розберемо як змінювалась технологія обробки глини від династії Мін, коли їсінська кераміка почала свій модерний шлях, і до сучасності, коли обробка перейшла суто в конвейєрну площину.
В розділі “Традиційний метод обробки” ми розглянемо, як обробляли глину в давнину, з поясненням для кожного етапу. В розділі “Перехідний метод обробки” буде інформація про зміни в період Фабрики, а в розділі “Сучасний метод обробки” розглянемо які зміни відбулися в сучасному світі.
В першому розділі буде пояснення до кожного етапу обробки, але в наступних, щоб не повторюватись, пояснення будуть лише в тих етапах, де відбулися зміни.
Традиційний метод обробки
Видобуток
З часів династії Мін і аж до 50х років 20-го століття видобуток відбувався в копальнях відкритого типу або в копанках. Вони нагадували траншеї або ями, звідки робітники вибивали глину, складали в бамбукові кошики та возики і транспортували до спеціальних майданчиків при майстернях.
І тут варто зазначити, що в районах видобутку відбувався, власне, сам видобуток, а також первинна обробка глини, яка включала сушіння, подрібнення, просіювання, змішування та витримка.
В трактаті «Чайники з Янсяня» 陽羨茗壺系(Янсянь 阳羡 – стара назва Їсін) автора Чжоу Гаоці 周高起 (1596 — 1645) написано:
Майстри біля своїх майстерень відводили окремий майданчик: там просіювали й товкли кольорову глину, а потім складали її в підземні ями — це називалося «вирощувати глину»
Гори, в яких видобували глину включали Хуанлуншань 黄龙山 з покладами фіолетової, зеленої та деяких видів червоної глини, Чжаочжуаньшань 赵庄山 з покладами глини чжуні 朱泥 та інші.
В свою чергу ремісничий центр, куди звозили підготовлену глину знаходився в іншому місці. Одним з найвідоміших селищ такого типу було селище Шушань 蜀山. Саме тут концентрувалися майстерні та майстри, печі, ринки з торговцями та інші дотичні до справи люди.
Це селище було столицею їсінської кераміки ще з часів Мін, а в згаданому вище трактаті написано наступне:
«Печі для випалу розташовувалися навколо Шушань»
Відбір матеріалу
Це найважливіший етап в усьому ланцюгу обробки глини, оскільки від нього залежать всі подальші етапи, а також температура випалу і врешті колір та властивості чайника.Також під час відбору відсіювалася більша частина породи, яка не була придатна для подальшої обробки, тобто порожня порода або шлак.
В трактаті “Чайники з Янсяня” сказано:
«Способи змішування були таємницею кожного майстра»
І це зберіглося до сьогодення. Наприклад існувало грубе сортування за основними категоріями глини: жовта, червона, або фіолетова. Це грубе сортування було основним і в період Фабрик, оскільки промислове виготовлення не передбачало тонкої вибірки глин.
Але в давнину і постфабричний період майстри самі створювали рецепти глин і тримали їх у секреті, одною з відомих і до нині таких рецептів ви знаєте як глину Да Хун Пао. Якщо коротко, то цей етап можна розділити на дві умовні гілки: грубе сортування та тонке рецептурне.
Сушіння або вивітрювання
Коли майстер відібрав глину, то її складають у купи і залишають просто неба. Мета цього етапу — зруйнувати руду і зробити її придатною для наступних етапів.
Зазвичай цей етап відбувається влітку або взимку. Влітку під час дощів руда всотує вологу, коли дощі проходять, то починає пекти сонце. Такі перепади руйнують і розпушують глину.
Взимку відбувається той самий процес але навпаки. Перед заморозками або під час відлиги руда всотує вологу, а коли вдаряють морози, то вода перетворюється на лід, розширяється та руйнує породу.
Конкретних термінів вивітрювання не існує, але майстер визначає готовність за тим, як відчувається порода, якщо вона нагадує сухі комки землі, які можна розкришити руками, то вона готова.
Подрібнення
Цей етап також розділений на два підетапи: грубе подрібнення і тонке подрібнення. Грубе подрібнення роблять за допомогою молота або молота типу «чапля», де простий механізм приводять до руху ногою.
Тонке подрібнення відбувається за допомогою ручного кам’яного млина або великого кам’яного млина. Зовні вони відрізняються тільки розміром, але маленький крутить людина руками, а великий крутить кілька людей або запрягають віслюка, який ходить по колу.
Просіювання
Просіювання потрібно для того, щоб розмір частинок був однаковий. Також від розміру залежить і текстура чайника, наприклад, якщо майстер хоче гладку і ніжну поверхню, то руда просіюється через дрібніше сито, а якщо потрібна груба поверхня, то крупніше сито.
Для взаєморозуміння щодо розміру частинок використовують одиницю Меш. Де 1 Меш — число отворів сита на 1 одному лінійному дюймі, тобто на відстані 25,4 мм. Більше Меш — дрібніше зерно, наприклад при 100 Меш розмір частинок не більше 0,152 мм, а при 30 Меш — не більше 0,5 мм. Детальніше за посиланням
Існує поширена думка, що чайники ранніх епох повинні виглядати грубо тільки тому, що не було відповідного інструменту для меншого помолу і просіювання. Це частково правда, але груба текстура ранніх чайників диктувалася тогочасними смаками, а не недосконалою обробкою. В Мін популярним був розмір зерна у 25-40 Меш, в Цин 50-60 Меш, а розмір сучасного зерна давно перевалив за 140.
Додавання води
Додавання води також має різні варіації: відстоювання у воді або поступове додавання води.
Якщо варіант з відстоюванням, то просіяну руду засипають у діжку, заливають водою, де співвідношення 1 частина руди до 5-8 частин води. Суміш ретельно перемішують і залишають на певний час, після чого руда осідає на дно, а зайву воду зливають. Глиняну емульсію заливають у промасляні мішки, з яких вода поступово уходить і залишається тільки волога глина.
Якщо варіант з поступовим додаванням води, то в просіяну руду додають воду, зазвичай до 30% від маси руди, перемішують і залишають на певний час, щоб волога рівномірно розподілилась по утвореному тісту. Після цього тісто вкладають в ємності, замішують і поступово додають воду до утворення потрібної консистенції.
Популярним замішуванням ще з династії Мін і аж до початку 1960х років, поки на Фабрику №1 не закупили сучасне обладнання, було замішування ногами або топтання.
Для топтання підготовлену масу, яку вже можна назвати глиною, вкладали в коло і людина або декілька людей ходили по цьому колу і витоптували глину ногами. Іноді це робили під ритмічні звуки або команди.
В окремих випадках могли використовувати віслюка чи корову, яка ходила по глині, але це виключення з правил ніж постійна практика.
Обидва види замішування робили для того, щоб рівномірно розподілити вологу, вигнати повітря, зробити структуру однорідною та підвищити пластичність.
Навчання глини
Після замішування глину вкладали шматками на стіл і багаторазово били дерев’яним молотком для того, щоб вигнати зайву воду і повітря. Спеціальним маркером готовності слугувало набуття поверхнею блиску.
Після навчання глини формують у блоки, які вкривають вощеною або просоченою жиром тканиною/рисовим папером і складають для витримки.
Вирощування глини або витримка
На початку статті ми цитували трактат зі словами про вирощування глини в спеціальних ямах. Так ось це воно і є.
Сформовані та вкриті тканиною блоки складають в спеціальному приміщенні з контрольованою температурою та вологістю або в спеціальній ямі. Блоки будуть знаходитись в таких умовах до року, в залежності від виду глини, але зазвичай цей термін до 6 місяців.
За цей час будь які непотрібні органічні домішки, які могли потрапити в глину — розкладаються. Найголовніше в цьому процесі — це те, що розчинені в глині солі виходять на поверхню. Про їх роль в наступному етапі.
Взагалі витримка дуже важлива для покращення пластичності глини, оскільки пластичність напряму впливає на процес виготовлення чайника. Оскільки їсінську кераміку не формують на гончарному колі, а буквально збирають з частин, то пластичність має величезне значення.
Друге навчання глини
Після витримки глину знову треба тренувати. Як зазначили вище в процесі витримки в глини розкладається органіка, і це супроводжується виділенням газів. Ці гази потрібно буквально вибити дерев’яним молотком. Якщо гази не вибити, то чайник трісне під час випалу.
Під час тренування розчинені солі, що залишились рівномірно розподіляються по всьому об’єму глини. Якщо цього не зробити, то солі будуть концентруватись локально. Під час випалу з такою глиною на чайниках можуть утворитися розводи, які не приберуться, квітчасті плями, мінеральне «цвітіння» або навіть ефект глазурування, який запечатує пори.
Чайники династії Цин традиційної обробки в магазині Срібний Лелека
Перехідний метод обробки
Перехідним прийнято вважати період Фабрики, тобто з 1958 року. З цього часу почати впроваджувати нові методи видобутку, обробки, яка включала електричні механізовані пристрої, а також змішування глин з іншими глинами або оксидами металів. До 80х років, тобто до кінця періоду Зеленої Етикетки, обробку глини можна вважати ще традиційною, якщо за традиційнисть прийняти чистоту глини.
Детальніше про кожен період Фабрики можна почитати в розділі: Історія Фабрики №1
А про Фабричні глини в статті: Основні види їсінської глини. Загальні відомості про глину Фабрики №1
Видобуток тепер став масштабним. В 1955 році під керівництвом уряду була заснована «Їсінська гірничодобувна компанія» 宜兴采矿公司, яка за допомогою екскаваторів та шахтного устаткування видобувала глину. Тобто замість копанок з’явилися цілі шахти та відкриті кар’єри.
Відбір матеріалу більше не був прискіпливим, а глину стали поділяти за кольорами. Тобто відбувалася стандартизація цього процесу, оскільки для масового виробництва було економічно невигідно витрачати час на перебирання. Виключенням була глина, з якою працювали майстри.
Для процесу Вивітрювання виділили великі площі, куди вантажівками звозили породу.
Грубе і тонке Подрібнення (помел) та Просіювання спочатку було ручним за допомогою молотків, млинів та сит, але з появою устаткування ці процеси взяли на себе машини. Наприклад для грубого подрібнення почали використовувати щокові дробарки, саме вони великі брили перетворювали на щебінь. До цього великих брил не було взагалі.
За тонке подрібнення або помел відповідав легендарний на той час млин Реймонд, який став для Китаю таким самим узагальненим словом, як і для нас Ксерокс. Його назва китайською звучить як Лей Мен 雷蒙. За його допомогою стало можливим контролювати помел на потрібну фракцію. Потрібна зернистість давала розуміння усадки під час випалу, пористості та текстури поверхні. Просіювання робили звичайними або вібраційними ситами.
З’явилося стандартизоване Змішування глин, знову ж для контролю кольору та усадки. Саме в той час виникли “номерні” глини та стабільні комерційні суміші. Почали додавати оксиди металів для надання кольорів, наприклад в фіолетову глину додавали оксиди марганцю, що робило глину чорною.
Додавання води або замочування почали робити за домогою механічних мішалок. Для Замішування впровадили дуже ефективні вакуумні гліноміси, які видаляли повітря, ущільнювали масу і робили її максимально однорідною, хоча ще до початку 60-х років місили ногами.
За формування брусків відповідав шнековий дозатор, що схожий на м’ясорубку з одним великим отвором. Витримка глини нічим не змінилася, окрім матеріалів, якими загортали глину, тепер могли використовували полімерні мішки або пакети.
Чайники Фабрики №1 в магазині Срібний Лелека
Сучасний метод обробки
Сучасні методи обробки значно знизили якість глини, в деяких випадках про якість можна взагалі не говорити, оскільки глина може бути навіть небезпечною. Ідеальна притертість кришки, ідеальний злив, ідеальний водяний замок – це все наслідки сучасної обробки. Раніше також були гарні зливи, але це вимагало високої майстерності, а на притертість кришки ніхто не звертав уваги, оскільки усадка глини просто не дозволяла її зробити.
Коли потрібно виготовити багато, швидко, ідеально і бажано без набутих під час випалу дефектів, наприклад тріщин, то в хід іде хімія. Зараз важко зустріти таке явище як “залізна крапля”, коли залізо під час випалу збиралося в краплину на поверхні, а “плювання чорним” стало архаїзмом. Ці терміни обов’язково розглянемо окремим дописом, а зараз розберемо, чому цих термінів зараз не зустріти.
Більшість процесів зберіглося як і в Перехідному періоді, але додалися етапи, які можна охрестити суто сучасними. Наприклад, після Просіювання з’явилося Очищення. Очищення потрібно для того, щоб видалити з майбутньої глини часточки заліза або мінеральні частинки, які під час випалу можуть призвести до браку.
Для очищення в подрібнену та просіяну руду потрібного помелу додають соляну HCl або сірчану кислоту H₂SO₄. Цей спосіб витравлює все зайве з порошку. Оскільки зараз перевага для виробництва віддається дрібнодісперсному порошку, випал якого легше котролювати, то цей метод просто знищує всі якості глини, за які вона цінується. По факту така глину нічим не відрізняється від порцеляни
Далі йде Додавання води, і цей етап також притерпів не найкращих змін, оскільки окрім води в глину додають карбонат барію BaCO₃ та інші речовини. Оскільки в глині залишаються сульфати з сірчаної кислоти або розчинні солі, то карбонат барію призначений для зв’язування розчинних сульфатів у нерозчинні. Таке ж відбувається і з солями.
Варто додати, що карбонат барію — токсична речовина. Він особливо небезпечний при тривалому контакті у виробництві, при вдиханні пилу і потраплянні всередину організму. Хоча він і втрачає токсичність після правильного випалу, оскільки переходить у стабільні нерозчинні форми, але якщо глина недопалена, то карбонат барію може не повністю вступити в реакцію і в подальшому контактувати з чаєм.
Використання карбонату барію дає перевагу для швидкого випалу в електричних печах, а також це допомагає глині з дрібнодисперсної руди не потріскатись під час випалу при високих температурах. Також це допомагає робити ідеальний колір поверхні, оскільки солі також зв’язуються.
Почали використовувати силікат натрію Na₂SiO₃, він же водяне скло. Він слугує пластифікатором, дефлоакулянтом, стабілізатором та як зв’язувальна добавка. Після випалу з цими добавками про якусь пористість не варто і говорити, оскільки випалена глина стає за властивостями склоподібною.
Пластифікатор — робить глину м’якшою й еластичнішою, щоб її легше було формувати.
Дефлокулянт — не дає частинкам глини злипатися в грудки, маса стає рівномірною й текучою при меншій кількості води.
Зв’язувальна добавка — допомагає глині триматися разом, щоб сирий виріб не кришився.
Стабілізатор — підтримує глину однорідною, щоб вона не розшаровувалась і не осідала.
Витримка в деяких випадках вже не має сенсу, оскільки за пластичність відповідають реагенти, а солі, які повинні вийти на поверхню під час витримки вже зв’язані карбонатом барію.
Висновки
Їсінська глина пройшла шлях, який тягнеться з давнини. Якщо взяти загальну історію цієї кераміки, то більшу частину часу займала традиційна обробка, меншу – перехідна, а найменшу, але найгіршу – сучасна обробка глини.
Це не говорить про те, що якісної їсінської кераміки зараз немає, вона є. Але варто врахувати те, що більшість шахт та кар’єрів були закриті на початку 2000-х років, включно з найбільшими. Тобто глини стало менше, а значить меншу кількість потрібно використовувати максимально вигідно без втрат. З цим і пов’язана сучасна керамічна індустрія, яка більше нагадує хімічну.
Асоціації керамістів Цзянсу вже б’ють на сполох, але уряд мало прислухається до них. Наприклад, Асоціацією визначено, що можна назвати їсінською керамікою, а що – ні. Також є класична історія, коли глину з інших регіонів привозять до Їсіну, роблять там вироби і видають за оригінал. Всього не перелічиш, але у наступних статтях ми це все розглянемо.
Тож друзі, їсінська глина – реальний дефіцит, і коли купуєте чайник, то пам’ятайте, що мова йде про ваше здоров’я. Не полінуйтесь пошукати інформацію про студію або виробника, не ведіться на купу штампів, паспорти та іншу мішуру, якою часто підміняють якість. Зараз реально знайти гарний чайник, але приділіть цьому свій час.
Джерела:
https://www.sohu.com/a/649076913_121124389
https://www.sohu.com/a/464137678_120079873
https://www.teatasting.tw/blog-l-teaware-yixing-clay-tea-relationship-analysis/
https://taohuren.com/article/3489.html
https://www.sohu.com/a/341780399_171231
https://www.sohu.com/a/355050140_29172
https://zhuanlan.zhihu.com/p/79021312
https://zhuanlan.zhihu.com/p/59473549
http://www.tyg.cn/readinfo.aspx?B1=1321
https://taohuren.com/article/195064.html
https://taohuren.com/article/199690.html
https://www.zisha.com/knowledge/23739.shtml
https://www.jianshu.com/p/c818133556d2
https://www.jstaoxie.com/yxtc/index.php/Wap/newsarticle?id=24
https://zhuanlan.zhihu.com/p/634285137
Залишити відповідь