Їсінська Фабрика №2. Повна історія

Поділись з друзями в соцмережах

Їсінська Фабрика №2. Повна історія

Вступ

Історія Фабрики №2 не менш цікавіша за історію Фабрики №1, але менш драматична, оскільки не проходила етап ідеологічних чисток з каторгами та репресіями. Її історія починається в епоху Політики реформ та відкритості 改革开放, яку розпочав Ден Сяопін в 1978 році. Реформи були направлені на вихід КНР з глибокої стагнації, в яку загнав попередник Мао.

Суть реформ зводились до переходу з планової економіки до ринкової системи та співпраці із зовнішнім світом. Саме в цей період розпочинається історія багатьох брендів, оскільки тепер поряд із державними підприємствами було дозволено існувати і приватним. Тобто Фабрика №2 розпочала свій шлях як і Фабрика №1 — з колективного підприємства.

Читайте: Їсінська Фабрика №1. Частина 1: Передумови становлення та Період Кооперативів

Ця стаття дає відповіді на багато запитань, а також розвіює міфи та історичні неточності, які поширені в статтях західних колег, наприклад про дату заснування або роль майстрів Сюй в житті Фабрики.

Автором оригінальної статті є Ши Цзюньтан 史俊棠(далі пан Ши) , який брав безпосередню участь у заснуванні, становленні та розширенні підприємства. Він працював на Фабриці більше 10 років, а також був її директором. На даний момент це найбільш точно датована, інформативна та свіжа стаття.

Під час перекладу та адаптації були видалені бравурні гасла про партію, назви партійних органів, а також особисті переживання автора.

Заснування

В кінці 1970х на початку 1980х років в провінції Цзянсу почали активно розвиватися сільські та комунальні підприємства. Села по всьому регіону прагнули створювати власну приватну промисловість, щоб подолати тривалу економічну скруту.

На західному узбережжі озера Тайху 太湖, навколо містечка Діншу 丁蜀, розташована народна комуна Чжоушу 周墅 повіту Їсін 宜兴. Там уже існувало кілька сільських підприємств — завод електротехнічних вогнетривких матеріалів, цегельно-черепичний завод, транспортна станція тощо. Однак усі вони мали низький рівень технологій і примітивне управління, тому робочих місць там було обмаль.

Комуна Чжоушу складалася з понад двадцяти виробничих бригад, розташованих навколо Діншу, тобто в самому серці керамічної промисловості Їсіну. Бригада Тайсі 台西, розташована біля гори Хуанлуншань, вже постачала сировину для керамічного виробництва, зокрема й пурпурову глину, з якої виготовляють їсінську кераміку.

В цей час місцеві почали активно обговорювати створення власного підприємства з виготовлення кераміки на противагу монопольній Фабриці №1, з якої, до того ж, було звільнено багато майстрів та ремісників в період Культурної Революції.

Тобто ставка була на вже усталену інфраструктуру, близькість до місць видобутку сировини, а також колишніх працівників Фабрики №1. Як заявляє сам пан Ши — довго не думали, і майже одразу подали заявку в повітовий орган влади. Дозвіл був отриманий також швидко, тож на руках вже скоро був документ №283 під кодом 79 із постановою: «Згода на створення підприємства виробів з пурпурової глини комуни Чжоушу повіту Їсін»

Примітка: До перейменування підприємства на Фабрику №2 воно малу офіційну назву «Фабрика виробів з пурпурової глини комуни Чжоушу» або просто «Фабрика Чжоушу» 关于同意创办宜兴县周墅紫砂工艺厂.
Примітка 2: Фабрика була утворена як комунально-кооперативне підприємство.

🍀 СРІБНИЙ ЛЕЛЕКА – магазин автентичних чайників з їсінської глини від Династії Цин до 1990х років🍀
Срібний Лелека
Срібний Лелека (асортимент чайників від Фабрики №2)

Перші кроки

Зберігання сировини та підготовка глини, формування виробів, випал, перевірка після випалу, а також зберігання і пакування готової продукції — це повний технологічний ланцюг виробництва кераміки, який повинен відбуватися в одному місці. Для цього було орендовано приміщення заводу електротехнічних вогнетривких виробів з трьома рядами приміщень.

Для залучення перших робітників була утворена група, яка ходила по домівках колишніх майстрів. Так до першої майстрової команди увійшли 24 людини, серед яких Цзян Сяогень 姜小根 , Фань Юнлян 范永良 , Шао Сіньхе 邵新和 , У Ланьфен 吴兰凤 , Дун Кайшен 董开生 , Лю Вейда 刘卫大 , Сюй Хунці 许洪奇 та інші.

Перша партія сирої глини була вагою в 1 тонну, яку вдалося отримати напряму з шахти тільки через зв’язки і домовленості, оскільки просити глину у Фабрики №1 було б як мінімум марною тратою часу, її б все одно не дали.

І останнім питання — випал в печі. На території заводу вже була тунельна піч з рухомою плитою. Піч налаштували на значно нижчу температуру, яка потрібна для випалу їсінської кераміки і зробили пробний випал чайників та квіткових горщиків.

Партія вийшла вдалою, тому зразки передали в усі можливі керівні органи, щоб отримати допомогу. Так і вийшло, підприємство отримало позику в розмірі 150 000 юанів.

Примітка: Тунельна піч з рухомою плитою – це така система печі, де продукція стоїть на плиті, яка в свою чергу рухалась крізь тунельну піч. З одного боку завантажувалася сира продукція, а по мірі проходження в туннелі відбувався цикл випалу і на виході була вже охолонувша готова продукція.

Перенесення підприємства

Справи йшли вгору, тож з’явилися нові проблеми: тісні приміщення, відсутність місця для зберігання і переробки глини, брак місця для нових печей, а також відсутність можливості розміщати нових робітників, які були потрібні фабриці.

На зібранні комуни Чжоушу було прийняте рішення про будівництво нової фабрики на новому місці — в Байцзякоу 百家口, що на півночі Діншу, де на 4 гектарах землі побудували цехи, а також одну піч з оберненим полум’ям.

Інші назви цієї печі: піч нижнього горіння або піч шахтного типу через систему роботи, коли нижній шар палива згоряє в завантажувальній шахті, а верхні шари повільно опускаються вниз. При цьому випал відбувається в іншій камері з виробами, куди спрямовується полум’я від згоряння перед тим як вийти через димар. Така піч була менш економна, а контролювати температуру було важче, через що був більший відсоток деформацій.

Для нової фабрики було залучено ще 200 працівників на додачу до наявних і виробництво знову почало розширюватись. В цей період новоутворену проблему нестачі коштів, а також заборгування, допомогла вирішити Шанхайська компанія з озеленення Хуаму 上海市花木公司 , яка погодилася надати позику в 300 000 юанів в обмін на майбутні партії готової продукції.

На отримані кошти планувалося побудувати економну та набагато продуктивнішу тунельну піч з рухомою плитою, але (неназване) підприємство у якого були у власності технічні креслення новозбудованої печі на 52 метри відмовилось ними ділитися. Шляхом підкупів і промислового шпіонажу креслення були «отримані».

26 вересня 1983 року вранці нова 52-метрова тунельна піч була завершена й урочисто запущена у виробництво. Відтоді розвиток фабрики Чжоушу з виробів пурпурової глини увійшов у нову фазу.

Нова назва

Період після будівництва власної печі відзначився стрімким зростанням попиту і виробництва, а також першими поставками за кордон. Тобто з 1984 року фабрика почала імпорт продукції.

В тому ж 1984 році до фабрики приєднався майстер Сюй Сихай 许四海 , який наразі є одним з найвидатніших майстрів їсінської кераміки. А вже в 1985 році до фабрики приєднався і майстер Сюй Хантан 徐汉棠 — головний учень найвеличнішого майстра Гу Цзинчжоу 顧景舟 . Сюй Хантан був призначений керівником новоствореного науково-дослідного інституту.

23 вересня 1985 фабрика урочисто запустила нову тунельну піч довжиною 52 метри, тобто другу на підприємстві.

В 1986 році Шанхайський Сад Ю 豫园 замовив у фабрики невеликий чайний набір у формі бамбукових пагонів призначений для британської королеви Єлизавети II, яка під час візиту до Китаю пила чай у павільйоні Хусіньтін в Саду Ю.

Єлізавета II в павільйоні Хусіньтін. Реставроване фото з газети Жемінь Жибао

Після такого резонансу було прийняте рішення не залишати стару назву, тож невдовзі фабрика отримала дозвіл на перейменування підприємства на «Їсінська фабрика виробів з пурпурової глини №2» 宜兴紫砂工艺二厂 або просто «Фабрика №2». Цікаво, що Фабрика №1 не мала такої офіційної назви, це вже пізніше колекціонери по аналогії з другою дали їй неофіційну назву.

Того ж року відбулася ще одна значна подія — до Фабрики приєднався Сюй Сютан 徐秀棠, брат Сюя Хантана. Під новоприбулого майстра виділили 500 000 юанів для будівлі фабрики скульптур, де Сюя Сютана призначили директором.

Примітка: як ми бачимо брати Сюй не є засновниками Фабрики №2, як зазвичай це описано в західних джерелах, вони приєднались пізніше.

Ювілей

Станом на 1987 рік кількість працівників перевищувала 1000 осіб, а в 1990 Фабрика №2 відзначила своє десятиріччя.

Після чисельних міжнародних виставок почався новий виток розвитку, коли у Фабрики почали інвестувати закордонні компанії, так в 90х роках Фабрика залучила 1.3 мільйона доларів інвестицій. Щорічний прибуток склав майже 500 мільйонів юанів, що значно перевищило прибутки Фабрики №1.

Примітка: ювілей в 1990 році говорить про те, що Фабрика була заснована в 1980 році, в західних же джерелах вказують 1985 як рік заснування, але в дійсності це рік перейменування.

Система філій та реформа

До 1992 року в селах Сіван 西望 та Шуанцяо 双桥 було збудовано дві дочірні фабрики, на які централізовано постачалася сировина з головного заводу. Інші процеси, такі як формування, випал та контроль якості залишався за філіями, тоді як збутом займався головний завод.

В 1992 році Фабрика була реформована, активи були поділені, а з колективного підприємства сільського типу Фабрика стала напівприватним підприємством з централізованим управлінням. В 1998 році після чергової реструктуризації Фабрика стала акціонерним підприємством.

Підсумки

Одразу хотілося би звернути увагу на невідповідності між версіями, що викладають західні ресурси і цією версією від одного із засновників Фабрики. Пан Ши описує хронологію розвитку від самого початку, тобто з 1980 року, це виходить з інформації про 10-річний ювілей Фабрики в 1990 році. Західні ж ресурси пишуть про рік заснування в 1985 році, але цей рік є роком перейменування, що підтверджують вказані паном Ши номери і назви документів.

Роль братів Сюй. Західні ресурси часто вказують братів як засновників Фабрики, але пан Ши вказує рік приходу Сюй Хантана —1985, а його брата Сюй Сютана в 1986 році. Тобто через 5 і 6 років після відкриття Фабрики відповідно. Це вказано і в їх офіційних біографіях.

На жаль неможливо встановити періодику для Фабрики №2, як це було з Фабрикою №1. Періодика дуже допомагає з визначенням віку виробу, оскільки в різний період використовувалася різна глина, методи її обробки, а також випалу. Але можна приблизно зрозуміти на основі цієї історії, що відбувалося.

Ми бачимо, що перші партії продукції були зроблені в тунельній печі заводу вогнетривких виробів, а першими майстрами були майстри з Фабрики №1 старої школи, яких вигнали звідти в період з 1966 до 1976 року. Глина ж була з шахти Тайсі зони Хуанлуншань, копальні якої закриті в 2000-х роках. Тобто перші вироби мали бути максимально схожими на вироби Фабрики №1 як за формою чайників, так і за якістю глини.

В примітках я звернув увагу на печі, оскільки це нам може надати додаткову інформацію. Так в період приблизно з 1982 до 1983 використовувалась піч з оберненим полум’ям, яка могла працювати на дровах, вугіллі або важкій нафті, конкретне паливо не вказане. Але на відміну від туннельної печі ця дає нерівномірне забарвлення глини і більш глибокий колір. Для виробництва піч з оберненим полум’ям невигідна, але для поціновувачів вироби з такої печі привабливіші саме через колір і текстуру.

В період з 1984 до 1986 відбулося кілька подій: експорт, прихід знаменитих майстрів та утворення дослідницького інституту. Це можна вважати початком виготовлення великої кількості фігурних чайників, а також розширення палітри кольорів, оскільки могли використовувати змішані з пігментом глини.

В 1992 році були утворені дочірні підприємства, де виготовлялося продукція. Невідомо чи бул централізований контроль за якістю, але можна припустити, що готова продукція відрізнялася одна від одної і якість могла погіршитись. Після 1992 Фабрика стала реформуватись в бік приватних капіталів, що також могли вплинути на якість основної маси виробів.

Загалом, якщо порівнювати якість продукції обох Фабрик, то для №1 останні вироби, які можна купувати і не дивитись – це вироби до періоду Зеленої Етикетки (1977 – 1983 рр), так само і для №2, становлення якої прийшлося на середину-кінець періоду Зеленої Етикетки. Далі на Фабриках почався капіталізм і конкуренція, тож приблизно з 1985 року на вироби “треба дивитись”. Це не говорить про те, що вироби всі були поганими, мова скоріше про уважність у виборі, оскільки навіть в кінці 90-х років виготовляли чайники дуже високої якості.